Мені наснився шелест весняного дощу, подих зоряної ночі,
шепотіння степових трав… Чи то справді дощ, ніч, трави? Це рідне слово, величне
й лагідне, сиве й молоде, яке напоїть серце живою водою, надасть сили й подарує
надію, - поетичне слово вчительки української мови та літератури Харківської
спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 114 А.М. Солодовникової.
Алла
Миколаївна Солодовникова продовжує вчительську династію: її ненька сорок років
відпрацювала вчителькою математики в школі с. Коротич. Сорок вісім років
трудиться в школі й сама Алла Миколаївна, з них тридцять – у спеціалізованій
школі № 114 Слобідського району м. Харкова, де щодня вчить дітей рідної мови,
чуйності, стійкості, порядності. Вона створила один із найкращих кабінетів
української мови та літератури, в якому панує Слово.
У 1997 році стала класним керівником одного з перших у
школі україномовних класів; з пекучим болем згадує ті часи, коли на своїй землі
рідну українську мову можна було вивчати «за бажанням». Сьогодні Алла
Миколаївна очолює творчу групу вчителів школи з відродження та збереження
Слобожанської культури.
Її учні –
призери олімпіад з української мови та літератури, різних мовознавчих
конкурсів, і це не випадково – поряд з ними Майстер.
У 2013 році в Харкові вийшла друга збірка
глибоко ліричних віршів Алли Солодовникової – «Сузір’я Діви». Видавництво
«Крок» при Харківській організації Спілки письменників України випустило у світ
в 2004 році збірку української поетеси з Харківщини «Пізнє літо». У 2000 році в
антології любовної лірики XVІІ-XX століть «Слобожанська муза» вміщено низку
поезій А.М. Солодовникової. У довіднику «Письменники Харківщини», що побачив
світ у 2003 році, її названо «Асоль з Коротича», бо її поезія – це одна одвічна
туга за ідеалом. Багато років вона прожила в Харкові, а зараз за велінням душі
повернулася до батьківської хати, до Коротича, до землі, з якою відчуває
нерозривний зв'язок, яка дає їй творче натхнення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий